Літа пливуть, мов плин води,

Не вернути назад їх потік,

Оглянулась – і бачу за собою

Всі п’ять  десятків своїх літ.

Згадую дитинство безтурботне,

З опікою бабусі й дідуся.

Вони – мої наставники найперші –

У моїм серці будуть повсякчас.

Все було, все пройшло ніби вчора:

Перша вчителька, друзі шкільні,

Роки студентські у Самборі й Львові,

Тривожні будні, веселі вихідні.

Здається вчора (як не пам’ятати),

Йшла на побачення весела, чарівна.

Здається вчора ще буяла юність,

Сьогодні – осінь в очі загляда.

Щоденні справи, клопоти не нові,

Так непомітно йдуть за днями дні,

Співала донечкам недавно колискові,

А вже дорослі є вони.

Підросли, змужніли мої діти,

Вилітають пташечки  з гнізда.

Плакати мені, а чи радіти,

Бо ж для них  пора ця – золота.

І круговерть оцю спинить несила,

На світі все міняється, пливе.

Ні, це не почулося, це внучка

Бабусею назвала вже мене.

Щемить душа,  ну чим я завинила,

Вже скронь моїх торкнулась сивина

Літа летять немов на крилах,

А душа така ще молода.

Люблю дітей учити мови,

Коли ідуть уроки в школі,

Пісні веселі і розмови

Люблю вести у дружнім колі.

Дружина я, і мама, добра, мила,

Бабуся добра і не замінима.

Дочка жаданна  для старих батьків,

Для учнів добра й трохи строга,

Буденна й скромна серед вчителів.

Віддаю родині сил чимало:

Про всіх турбуюсь, всіх люблю,

Дарую їм усмішку ясну,

Сімейний затишок і спокій бережу.

Всі дитячі мрії  й сподівання

Сповна й легко втілила в життя.

Діти, дім, улюблена робота…

Далі що – непевне майбуття.

Якщо доля мені піднесе

Важких ребусі цілий ряд, 

Розгадаю їх швидко і впевнено,

Бо мені вже -  50.

Якщо молодість відкличе,

То я стану з нею в ряд.

Стану сміло і завзято,

Бо мені лиш - 50.