Новела

Життя вимірюється не кількістю зроблених вдихів 

і видихів, а кількістю тих моментів,

 коли від щастя захоплює дух.

                                                         з фільму «Метод Хітча»

Подружки

Після  довгої холодної зими знову настала весна. До теплого сонечка потягнулось усе живе. Зовсім недавно скресла крига на річках, прокинувся грім у хмарах, з’явилися перші квіточки на землі, листочки на деревах.

Сьогодні неділя. Оксана і Гануся ідуть містом. Вони не поспішають.

Ідуть школярки такі прекрасні, весняні, милуються природою.

На вишнях і черешнях з’явився  цвіт. Подув теплий весняний вітерець – і білі  пелюстки покрили землю. Ось і почався пелюстковий снігопад.

Коли легенький порив вітерця знову спричинив сніг з пелюсток,

Оксанка швидко стала струшувати їх з волосся, із плечей, з модної сумочки. 

А Гануся…підставила під білосніжні пелюстки обличчя, усміхнені очі, а потім долоні. ЇЇ душа співала, вона раділа кожній пелюстці. Гануся заплющила очі, зупинилась. Та враз почула: «А чого ти така стривожена?»

Гануся здригнулася, поглянула на подругу, і вони пішли дальше мовчки.

         Раптом тишу порушили якісь голоси. Одночасно  повернули голови  дівчатка і побачили Божий храм, а біля нього – жебраків.

 Висока, із зморщеним сухим обличчям бабуся стоїть із простягнутою рукою і тихо шепоче: «Отче наш…»  Поряд з нею стоїть низенький дідусь.

Він схилений так, що обличчя його не видно. Лише чутно:

-        Дайте старому та немічному.

         Між жебраками стоїть зовсім малий хлопчик. Він, хоч одягнений дуже вбого,  поглядає весело на людей карими здоровими оченятами і підстрибує на місці. Враз він скривив жалібно обличчя, простяг руку до пані, що проходила мимо і швидко заговорив:

-        Дайте, милостива пані, на шматок хліба. Буду молитися за вас, дітей і внуків ваших. Не дайте пропасти мені малому, пожалійте мене.

І тихенько тягне в ніс вічне:

-        Буду молитись за дітей і внуків ваших…                                                

Молода жінка витягла з сумки булочку і дала хлопчику.

Гануся підійшла до хлопчика і простягнула йому гривню. Малий жебрак усміхнувся до дівчинки. Гануся хотіла щось запитати, та почула стривожений голос Оксани: «Пішли, Ганусю!»

    Здригнулася дівчинка, повернулася до подруги, яка кинула на неї  недобрий погляд.

 І знову дівчатка пішли містом мовчки. А білосніжні пелюстки весело кружляли у весняному танці.