Поезія

Страшні слова, коли вони мовчать, 

коли вони зненацька причаїлись, 

коли не знаєш, з чого їх почать, 

бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів, 

із них почав і ними ж і завершив. 

Людей мільярди і мільярди слів, 

а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність. 

Усе було: асфальти й спориші. 

Поезія — це завжди неповторність, 

якийсь безсмертний дотик до душі. 

                                                                                 Ліна Костенко   

        Серед кращих винаходів людства поезія займає почесне місце. Скільки століть люди намагаються розумом пояснити чудо поезії! Чому вірші здатні чарувати, підбадьорювати, надихати на подальшу боротьбу? Або, навпаки, заспокоювати, зцілювати душу. Як вдається поетам так глибоко проникати в людські почуття? Так ніжно розповідати про кохання та гостро — про ненависть та ревнощі?

          Справжня поезія — неповторна. Це не завжди означає виняткову оригінальність чи сміливий експеримент. Поезія може розповідати і про цілком знайомі, буденні речі звичайними словами, але розкривати їх по-новому, давати нам новий погляд.

Поезію та звичайне мовлення можна порівняти з алмазом та графітом. І дорогоцінний камінь, і темно-сірий мінерал складаються з однієї і тієї ж речовини — вуглецю, але атоми в їхній структурі поєднані по-різному. Так само і поезія може складатися з цілком звичайних слів, які ми чуємо щодня, але поєднувати їх по-новому, створюючи досі небачені словесні коштовності. Творчість поета саме і полягає у тому, щоб знайти цей новий, неповторний, ніким ще не випробуваний спосіб поєднання слів, який може вразити читача, знайти шлях до його душі і залишити у ній слід.

Змінити щось у людині назавжди.

 Справжня поезія — безсмертна. Так, можна заперечити, що мало чого є у світі настільки ж нетривкого, ніж слова — чи то на папері, чи на камені. Поезія подібна властивостями до алмазу, але не має його твердості. Однак згадаймо слова героя великого роману: «Рукописи не горять». І навіть через тисячі років віднайдений серед пісків пустелі клаптик папірусу зі словами стародавнього поета зберігає свою силу. Ця поезія приходить до нас через час і простір і торкається нашої душі так само, як і сучасна.

        Поезія - це зібрані плоди на островах підсвідомості, привезені часом з теплих, часом з холодних країв. Це своєрідна музика, кожна нота якої, кожен пасаж - частина твого життя... Часто поезія - це сповідь, молитва, порада. Так чи інакше, це крик або шепіт душі, це така собі містика, бо автор відчуває певний зв'язок із надприродним, божественним.

         Поезія - це витвір мистецтва. Важливо також, щоб вона була справжньою і (ще одна невід'ємна складова поезії) наповненою любов'ю. Тільки те, що написано з любові, є вартісним. Все інше - сміття. Поезія - наука всього життя. Справжній поет - той, хто не може не писати і не зможе не любити цей світ. 

         Як пише видатна Ліна Костенко, "поезія - це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі".

         Поезія — це мистецтво, що вірує у правду і любов, радощі і страждання, зустрічі і розлуки, тому вона, поезія, живе й житиме, доки людське серце наповнюватимуть найтонші й найглибші почуття. Вона житиме вічно.