Літа пливуть, мов плин води,
Не вернути назад їх потік,
Оглянулась – і бачу за собою
Всі п’ять десятків своїх літ.
Згадую дитинство безтурботне,
З опікою бабусі й дідуся.
Вони – мої наставники найперші –
У моїм серці будуть повсякчас.
Все було, все пройшло ніби вчора:
Перша вчителька, друзі шкільні,
Роки студентські у Самборі й Львові,
Тривожні будні, веселі вихідні.
Здається вчора (як не пам’ятати),
Йшла на побачення весела, чарівна.
Здається вчора ще буяла юність,
Сьогодні – осінь в очі загляда.
Щоденні справи, клопоти не нові,
Так непомітно йдуть за днями дні,
Співала донечкам недавно колискові,
А вже дорослі є вони.
Підросли, змужніли мої діти,
Вилітають пташечки з гнізда.
Плакати мені, а чи радіти,
Бо ж для них пора ця – золота.
І круговерть оцю спинить несила,
На світі все міняється, пливе.
Ні, це не почулося, це внучка
Бабусею назвала вже мене.
Щемить душа, ну чим я завинила,
Вже скронь моїх торкнулась сивина
Літа летять немов на крилах,
А душа така ще молода.
Люблю дітей учити мови,
Коли ідуть уроки в школі,
Пісні веселі і розмови
Люблю вести у дружнім колі.
Дружина я, і мама, добра, мила,
Бабуся добра і не замінима.
Дочка жаданна для старих батьків,
Для учнів добра й трохи строга,
Буденна й скромна серед вчителів.
Віддаю родині сил чимало:
Про всіх турбуюсь, всіх люблю,
Дарую їм усмішку ясну,
Сімейний затишок і спокій бережу.
Всі дитячі мрії й сподівання
Сповна й легко втілила в життя.
Діти, дім, улюблена робота…
Далі що – непевне майбуття.
Якщо доля мені піднесе
Важких ребусі цілий ряд,
Розгадаю їх швидко і впевнено,
Бо мені вже - 50.
Якщо молодість відкличе,
То я стану з нею в ряд.
Стану сміло і завзято,
Бо мені лиш - 50.
Доля жіноча
