ПОЕЗІЯ ПРО СВОЄ…
Піснею збудила тишу
Піснею дзвінкою розбудила тишу,
І в серці своєму пісню ту залишу.
Нехай вона лине на всю Україну,
Не лише байдужим ні одну людину.
Берізка біла під вікном
З калиною дивуються,
І голосочком, мов дзвіночком,
Любуються, милуються.
Спів полинув у садок,
Де розцвів й буяв бузок;
Вишенька вклонилась щиро,
На душі так легко, мило.
Пісня вирвалась на волю,
На безмежне славне поле,
Там, де колоски буяють,
З вільним вітром розмовляють.
Пісні всміхнулась ранкова зоря,
І ясен високий, що біля села.
Пісня закінчилась – тиша навкруги,
Це тільки – тільки новий день встає.
Я щиро вклонюся матінці – землі,
З новим днем вас, добрі люди,
Нехай мир та спокій буде,
Гарно і приємно на душі мені.
Моя матуся
Моя маленька біла хата,
Садок вишневий при ній іще
Спішу я в це маленьке свято,
Бо там мене матуся жде.
Зустріне ніжно, приголубить,
Зігріє поглядом своїм,
Вона навчить і зрозуміє
Вона – прозрінням є своїм.
Як волошки в житі, милі і красиві.
Голос у матусі, як дзвіночок ллється
Любо мені мило, як мама сміється.
А погляд ласкавий, мов промінчик сяє,
Мою душу і серденько завжди зігріває.
Матуся рідненька, як сонечко сяє,
Мені світить цілий день і вночі не гасне.
Матінка єдина – ніби ангел з неба
Вана завжди знає, чого мені треба.
Люблю свою неньку, рідну й дорогу
Пам’ятати завжди буду матінку свою.
ДОЛЯ ЖІНОЧА
Доля жіноча… Яка ти насправді?
А чи весела, а може сумна?
Щедра, а може скупа?
А може ти в виді жар- птиці,
Яку ніхто не спіймав?
Доля жіноча, чому ж ти різна така…
Одну ти лелієш, даєш їй усе.
А другій… Чому ж так серце пече?
Та просто мірки не має вона.
Напевне немає ваги на життя
Та долю свою ми повернемо так,
Що буде цвісти, як цвіте в полі мак.
Всі ми щасливі, тому що жінки
А чи весела, а може сумна?
Щедра, а може скупа?
А може ти в виді жар- птиці,
Яку ніхто не спіймав?
Доля жіноча, чому ж ти різна така…
Одну ти лелієш, даєш їй усе.
А другій… Чому ж так серце пече?
Та просто мірки не має вона.
Напевне немає ваги на життя
Та долю свою ми повернемо так,
Що буде цвісти, як цвіте в полі мак.
Всі ми щасливі, тому що жінки
Всі ми щасливі, бо діти в нас є
Всі ми щасливі, бо мама жива,
Всі ми щасливі, бо знаєм життя.
І зичу я жінці, що наче богиня
Іде життєвим «морем», як берегиня.
Вона мов промінчик ласкавого сонця,
Що вибивсь крізь хмари в життєве віконце.
Вона не горда, ніжна і ділова,
Вона сильна і водночас слабка,
Їй би схилитись до надійного плеча.
Але життя стрімке, як річка гірська.
Не капне з очей, мимовільна сльоза,
Не треба, не гоже, бо там з висоти
Ангел береже тебе своїми крильми.
В родинному колі вона рідна, бажанна.
І звемо її ми - наша Оксана
Всі ми щасливі, бо діти в нас є
Всі ми щасливі, бо мама жива,
Всі ми щасливі, бо знаєм життя.
І зичу я жінці, що наче богиня
Іде життєвим «морем», як берегиня.
Вона мов промінчик ласкавого сонця,
Що вибивсь крізь хмари в життєве віконце.
Вона не горда, ніжна і ділова,
Вона сильна і водночас слабка,
Їй би схилитись до надійного плеча.
Але життя стрімке, як річка гірська.
Не капне з очей, мимовільна сльоза,
Не треба, не гоже, бо там з висоти
Ангел береже тебе своїми крильми.
В родинному колі вона рідна, бажанна.
І звемо її ми - наша Оксана
Настуся
Наша люба донечко,
Світле, ясне сонечко,
Твоє життя ще таке мале,
Що вмістить татова долоня.
Твоє серденько щире, невинне,
А душа світлого ангелика,
Твої рученята, мов крильця метелика,
Русяве волосся і усмішка щира,
Рости нам, дитино,
Здорова й щаслива.
Дівчинко люба! Настуся, Настя!
Мамине й татове безмежне щастя.
Від щирого серця добра я бажаю,
Клякну на коліна і тихо благаю:
Матінко Божа, Ісусе наш милий,
Пошліть здоров’я нашій дитині,
Нехай все погане її минає,
Ангел – охоронець їй допомагає.
Усіх Святих молю, прошу:
Допоможіть хоч трішки,
Щоб бігали по травичці
Здорові Настусині ніжки.
Настуні
О
Боже, я не знаю,
Як
допомогти цій дитині.
Я
хочу вірити нашій медицині,
Що
найдеться медичне світило,
Зробить
все, щоб Настю не боліло.
Матінко
Божа, візьми нашу дитину
На
свої чудотворні руки,
Щоб
мама не знала тої розпуки,
Щоб
росла нам дівчинка здорова й щаслива,
Нехай
тішиться нею вся наша родина.
Здається вчора (як не пам’ятати),
Літа летять немов на крилах,
Всі дитячі мрії й сподівання
Мені вже 50
Літа пливуть, мов плин води,
Не вернути назад їх потік,
Оглянулась – і бачу за собою
Всі п’ять десятків своїх літ.
Згадую дитинство безтурботне,
З опікою бабусі й дідуся.
Вони – мої наставники найперші –
У моїм серці будуть повсякчас.
Все було, все пройшло ніби вчора:
Перша вчителька, друзі шкільні,
Тривожні будні, веселі вихідні.
Здається вчора (як не пам’ятати),
Йшла на побачення весела, чарівна.
Здається вчора ще буяла юність,
Сьогодні – осінь в очі загляда.
Щоденні справи, клопоти не нові,
Так непомітно йдуть за днями дні,
Співала донечкам недавно колискові,
А вже дорослі є вони.
Підросли, змужніли мої діти,
Вилітають пташечки з гнізда.
Плакати мені, а чи радіти,
Бо ж для них пора ця – золота.
І круговерть оцю спинить несила,
На світі все міняється, пливе.
Ні, це не почулося, це внучка
Бабусею назвала вже мене.
Щемить душа, ну чим я завинила,
Вже скронь моїх торкнулась сивина
Літа летять немов на крилах,
А душа така ще молода.
Люблю дітей учити мови,
Коли ідуть уроки в школі,
Пісні веселі і розмови
Люблю вести у дружнім колі.
Дружина я, і мама, добра, мила,
Бабуся добра і не замінима.
Дочка жаданна для старих батьків,
Для учнів добра й трохи строга,
Буденна й скромна серед вчителів.
Віддаю родині сил чимало:
Про всіх турбуюсь, всіх люблю,
Дарую їм усмішку ясну,
Сімейний затишок і спокій бережу.
Всі дитячі мрії й сподівання
Сповна й легко втілила в життя.
Діти, дім, улюблена робота…
Далі що – непевне майбуття.
Якщо доля мені піднесе
Важких ребусі цілий ряд,
Розгадаю їх швидко і впевнено,
Бо мені вже - 50.
Якщо молодість відкличе,
То я стану з нею в ряд.
Стану сміло і завзято,
Бо мені лиш - 50.
Немає коментарів:
Дописати коментар