«Мої вірші – це голос серця»
Н.Токарчик
Надія
Михайлівна Токарчик полюбила поезію ще в школі. Це 8 класів (1963-1971) у
рідному селі Грушатичі Старосамбірського району на Львівщині. З великою повагою
Надія Михайлівна згадує вчителя української мови та літератури Дзіндзюру
Степанію Михайлівну, яка вчила любити рідне слово, відкривала широкі
літературні обрії на уроках, літературних вечорах, конкурсах.
Коли навчалась у Самбірському
педагогічному училищі (1971-1975) була активною учасницею літературної студії
«Рідне слово», яку очолювала філологиня, талановита людина – Яцишин Зоя
Константинівна.
Тоді і почала писати вірші. Це
були ліричні поезії, написані «під диктовку серця». Перші вірші Надії Токарчик
– це сповідь перед собою, її відкрита душа. На жаль, багато віршів нікому не
показувала, не наважувалася читати, бо не знала, чи сприймуть їх слухачі. Тоді
окремі поезії були прочитані під час спілкування із творчою молоддю чи дискусій
із студентами.
Працюючи у Мишлятицькій школі
Мостиського району на Львівщині, у вільний від роботи час продовжує писати
вірші. ЇЇ першими слухачами є учні. Багато поезії присвячено школярам. Це
переважно віршовані характеристики, поетичні мініатюри про учнів, класним
керівником яких була Надія Михайлівна Токарчик. Старається говорити правду
(навіть жорстоку) про тих, яких щиро любить і бажає добра.
З нагоди свого ювілею –
п’ятдесятиріччя Надія Токарчик видала збірку поезій «Радіє учительська доля»
(2005р.)
Багато поезій написано після того,
як вийшла збірка. Тематика віршів – різноманітна. Це твори про Україну, рідну
мову, героїв АТО, Небесну Сотню, видатних людей рідного краю, шкільне життя, а
також твори інтимного та пейзажного характеру. Деякі поезії присвячені
найріднішим людям – це дітям і онукам.
Н.Токарчик пише тоді, як
радісно на душі або дуже важко. Із сльозами на очах народилися
Немає коментарів:
Дописати коментар