Люблю поезію Шевченка

Кобзарю!

Знов

до тебе я приходжу,

бо ти для мене совість і закон.

Прости, що я дрібницями тривожу 

твій вічний і глибокий сон.

Л. Костенко

      Люблю поезію Шевченка

Я так люблю поезію Шевченка.

Вона немов би пісня солов’я,

Що ллється по містах, полях, долинах,

Неначе води чистого струмка.

Я тут читаю про степи широкополі,

Садок вишневий в селі  коло хати,

Про гори Кавказькі високочолі,

Та про святу-святих – рідну мати.

Є тут козак, і могили, й Славута,

Рідна Вкраїна, горем закута,

Нарід пригноблений, битий і гнаний,

Як він устане, як зірве кайдани.

І серце гнівом враз палає,

Кляну панів, кляну царя,

І плачу разом з Катрусею,

І знов читаю «Кобзаря».

Красу Шевченкових рядків

Я не забуду вже ніколи.

Великі думи Кобзаря

Зі мною в школі, вдома, в полі.

Буду завжди любити

Поезію пророчу,

І може мені ще  не раз,

Присниться Шевченко, великий Шевченко,

Наш батько, безсмертний Тарас.

     Шевченка згадує з любов’ю світ.

Малим Тарас  ягнята пас,

Носив ще воду школярам,

Щиро молився в бур’янах

І мріяв про щасливий час.

Ішли роки  - він підростав.

А виріс -  великий дав скарб

Для нас, українців усіх поколінь,

Дав книжку, що зветься «Кобзар».

Любив пророк наш рідну Україну,

Свою матусеньку єдину.

Про неї вірші він складав,

Їй долі кращої бажав.

Він вірив ,що пройдуть роки,

Що зеленітимуть садки,

Що впадуть пута чорні, грізні,

Кайдани ковані, залізні.

Тарасе,  любий сину України,

Про тебе слава по світу лине.

Про тебе, мудрого поета,

Який лишив нам «Заповіт»

Говорить, пам’ятає світ.

Коли беру я в руки «Кобзаря»,

То в серце мені радість загляда.

Коли звучить той славний «Заповіт»,

Шевченка згадує з любов’ю  світ.

Наша Леся

Ти себе Українкою звала,

Цим красивим і гордим ім’ям.

Бо любила всім серцем Вкраїну,

Мову рідну й народний звичай.

Україна для тебе, мов ненька,

Найрідніша, кохана, свята.

І струна твоя перша до неї.

Бо Вкраїна, як мати, одна.

Ти співала пісні серед лиха,

Ще й шукала зірку провідну

Для неї, «бездольної матері»,-

Це так нарекла ти країну свою.

 

Ти уміла крізь сльози сміятись,

Милуватись красою весни.

І багаті народні традиції

Зберігала у серці завжди.

Хотіла ти піснею стати

У нічку зоряну, ясну,

Щоб вільно по світу літати

Й розвіювать тугу свою і чужу.

О Лесю, дочко Прометея,

Ти маєш в серці те, що не вмирає,

По селах й містах України

Безсмертя Лесине витає.